Час міняє все на світі – людей і держави,
свіжі виклики новітні ставить перед нами.
Виміри нові і цілі, нові рубікони,
заставляє мінять сміло устрій і закони.
Сторінки нові історій пишуться щоднини,
нові книги кольорові манять з магазинів.
Та й казки нові щоразу мовляться малечі…
Та ця казка для дорослих й не нова, до речі:
             
Коза-Дереза в культуру пропхалась рогами
(чи якимсь інакшим місцем, ми не знаєм з Вами).
Отримала диплом навіть престижного ВУЗу,
«І козі баян у руки!» - скажеш мені, друже.
Та біда у тому, брате, що Козу не вчили
на отім баяні грати хоч якісь мотиви.
Ні співати, ні культури хоча би людської
не навчили в отім ВУЗі :  як була козою,
так козою й залишилась – скаче і свинячить.
Прикро пастухи з  управи й повіту не бачать.
Чи Коза їм «підмастила», чи чіпать не хочуть
та на витівки козячі закривають очі.
А Коза вже Храм культури зробила сараєм.
Де той Рак? Коли ущипне? Коли покарає?