А день і вечір нині справді літні!
Як довго ж вони йшли до нас здаля...
Час благоденства... Все буяє, квітне,
Й в обіймах теплих ніжиться земля.
Ні вітерця, стихає шум буденний,
Малиново згаса небес блакить...
Квітковий рай, зігрітий сьогоденням,
Розкішним ароматом струменить.
Повітря тепле, аж густе на дотик,
Заполонило вулиці й двори.
Замовкло птаство, в парку лиш, напроти,
Дзвінкий ще чутно щебет дітвори...
Ти вже і сам немов частинка літа,
Що розчинилась в світлім цім раю...
У час такий гріховно нудить світом
І скаржитись на доленьку свою.
Щасливий спокій душу обіймає
І тішить смаком терпкого вина.
Як нам хвилин таких не вистачає,
І швидко ж як хвилини ці мина.