«Татусю, почитай-но мені казку!»
І я дитячу книжку відкрива...
Адже у ній добро, любов і ласка,
Закладені в друковані слова.
Сторінку за сторінкою гортаю,
І мова весняним струмком дзвенить...
Притихлій доні вголос я читаю,
Як треба в мирі в цьому світі жить.
Як треба честь і дружбу цінувати,
Як обирать мету й до неї йти...
У книжках є усього так багато,
Щоб дітям відкривать нові світи.
Захопленням дитячі зорять очі...
І я таку помітив дивну річ:
Коли татусь читає, то охоче
Дитина буде слухать день і ніч.
Роки минули, виросли вже діти,
Моє ж волосся вкрила сивина...
Так, вік устиг багато що змінити.
Незмінна, мабуть, тільки лиш весна.
Вона дарує споконвічну ласку.
А ще знайомі чую я слова:
"Дідусю, почитай-но мені казку!"
І я, щасливий, книжку відкрива...