Опубліковано: 2016.10.21
Поетичний розділ: Універсальна лірика

Ігор Павлюк

***


Пізня осінь.
Гріюся при свічці,
Що тихенько плаче, бо вмира,
Тобто плавно запада у вічність,
Як у сон обідній дітвора.

Вийду з хати.
Золото і срібло...
Для душі.
Бо тіло не прийма.
Он в нору звіря якесь побігло.
Хтось он рибку золоту спіймав.

Загуло щось глибоко і різко:
Зірка впала?
Камінь із душі?
Попрощалась із листком берізка
І гриби померли на ножі.

Час прощальний, журавлиний, сонний.
А для когось, мабуть, смертний час...

Все жовтіє.
Лиш цвітуть вазони
У неволі,
Від любові...
В нас...

21 жовт. 16.

2016
© Ігор Павлюк
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Джерело: https://poezia.org/ua/id/44781/
Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

2003-2025 © Poezia.ORG