І жити – не жити. І вмерти – не вмерти…
Тож справді цікаво: що – потім, і далі…
Я д’горі кручу безнадійно і вперто,
В зусиллі останнім ґвалтую педалі –
Сучасний Сізіф. Мені важко до зриву,
До вибуху серця і виплеску крові:
Чи ж зможу побачити вільну й щасливу
Країну гіркої моєї любові?!
Ой, пане Богдане, ще й важче нам стане
З такими гетьманами та кошовими,
Ой, важко – аж лопне терпіння останнє,
Аж ми, неживі, та й постанем живими!
Й веселе життя по великій руїні
На всіх перехрестях, під кожним розп’яттям
Плачем засміється по всій Україні
І сміхом заплаче в щасливім сум’ятті.