Душа іще тримається. Іще Тріпочеться душа в стражденнім тілі, Що, крихітним, його колись хреще- ний батько вийняв з хресної купілі І матері вручив, як талісман… (Той «талісман» не зміг порятувати Нещасну матір, тож вона в туман- ності, гуманності шукати У янголів, пішла. Передала Мене бабусі.) Крізь голодомори Бабуся провела, щоб жив у зла- годі й добрі, з народом, хворим На «лівизну». Коли ж я геть підріс На колективноспечених перепі- чках, порепаних від сліз, То враз підпав під писарський перепис У роті, себто в армії, – за борг Перед вождями з партією разом… Оплакував мене безвладний Бог, Коли мене «дрочив» комроти плазом! Душа й тоді трималася. Але Було їй зле – без духу, в голодуху Микитинську. Старе тоді й мале Уже точило зуби на макуху. Я ж тихо віршував, і підозрі- лим видавався службам небезпечним, І душу опоганював у грі З «народом» цим опричницько-заплечним. Та якось обійшлося. Обійшло- ся і мені, й моїм постійним «тіням», І засвітились місто і село Новітнім, самостійницьким, світінням В державі незалежній, в незалеж- ному суспільстві. Жити б і радіти, Якби ж від узбереж до узбереж Так не смерділо тяжко від «еліти», Нової і старої водночас… Душа моя конає на руїні І править безкінечний парастас В такій стократ залежній Україні! Вона іще тримається, душа, Тріпочеться в потрощеному тілі, Що ледь живе. Й ніхто не поспіша Виймати тіло з хресної купілі, Кривавої…
|