...а ми з одного часу, дива, поля, саду.
Там Чорноштан водив у двір кирпату ладу,
Підморгував мені, давав тобі цукерку.
Там Славик джем ковтав, індик слова коверкав.

А дружба двох таки ж найліпша, мила Томо...
Приймали в гурт котів, брели кудись... додому.
Петрові батоги... жасмин... дрік... водокачка.
Як берегли ми фартушки, благу взувачку!

Будили заводські гудки - густі, натужні.
Метеостанція - форпост, навколо груші.
Лякали привиди-цигани-кровососи...
Там асонансами дзуміли гречні оси.

Вода газована лилася - із дюшесом.
Були кравчині для ляльок та... поетеси.

Летіли чорні кульки у блакить... за літо.
Не чули ми в раю про марші содомітів,
Не знали дітваки, що за буграми - деви,
Казки читали під братів, сестричок реви.

Пройду по Говорова, стану біля вишні.
Чужий куток... дими. А ностальгія - лишня.


2016

* - присвята Тамарі Самутіній-Гордієнко (нині черкащанці) - із вдячністю за сонячну дружбу дитинства... і зрілості.
Ми жили на вулиці Говорова в Яготині, недалечко від поля, траси Київ-Харків.

ілюстрація
https://www.facebook.com/photo.php?fbid=1163378957056607&set=a.136243329770180.23899.100001535411743&type=3&theater