Як завезти мале зерня в далекі далі,
вдихати отчини щодня в нього скрижалі –
то воно випустить стебло найближчим літом
і зачарує цілий світ прекрасним цвітом.
Не родить поле без тепла і без любові,
найперші паростки добра у рідній мові,
найкращі трелі солов’я у ріднім краї,
а в світі пісня лиш одна не помирає.

Багато квітів на землі сіє природа
і кожна з них та разом всі – діти народу.
Безмежжя барв і їх краси не передати,
та лиш одна у світі Ти вміла співати!
Чому так гірко на душі як в’януть квіти?
Чому так боляче завжди як гинуть діти?
Ізнову квіти розцвітуть духмяно влітку
і з-поміж них Твій голос чуть, Співуча Квітко!