Пісочок, куций моріжок, левада.
В кублі вербовім никне солов'єм душа.
Нічого ліпшого самітнику й не нада.
То всьо на дурносміхи анаша.

Перуку вітер розкуйовджує, спіралі
галактик другорядних рве на пси.
Так ніби хоче домогтися тої кралі,
ачи отої, споживач попси.

Сиди собі, дави коліна
чолом високим, пемпек споглядай,
як сніжним цвітом тішиться калина.
Цур й пек тобі, якщо не вчуєш рай.

Цур й пек тобі, якщо ти не завидиш
ту сущу сутність, що тебе веде
навколо носа, переклавши з ідиш
на клаву хомута біде.

Цур й пек тобі, якщо скаженим лисом
ти не вгризешся в сідало, вайло й мішок,
і не заюшиш крев’ю жертви писка
й нательбушиш стонадцять верст кишок.

А потім повертайся на леваду,
напхавши пір’ям свіжим подушки пухкі,
і слухай гомін патетичний водоспаду
й крізь його сало соло більш тонкі.