Не ллється із пустого у порожнє, І в дзвона відібрало язика... На сполох він не вдарить вже тривожно, Й водою не наповниться ріка... Міліють душі і серця черствіють — Немає сліз, немає і води... Ідуть сліпці і вже не розуміють, Чи від біди ідуть, чи до біди... Неначе човен вітер світ гойдає І скиглить у щілинах, мов щеня... Глибока ніч, а сну ніяк немає. Ми й справді вже живемо навмання... Перейдені розумності кордони, Та й логіка розсипалася в прах, Бо дурням же не писані закони, І протяг в опустілих головах.
|