Ох, тяжко ж як людей єднать докупи!..
Збираєш, а вони — як камінці:
Всі врізнобіч. Єднання їм до д...пи,
Бо мають по синиці у руці.
В когось — жива, а в когось — ледве диха,
Та все одно є що в руках тримать.
Хоч і маленька, та щоденна втіха.
Навіщо ж щось у небі виглядать?
Для спільного своє віддати треба,
А більшість хоче все до навпаки...
Якби задарма або манна з неба —
Ловить готові зразу в дві руки!
Як не дадуть, то можна навіть вкрасти:
Чуже взять легше, ніж віддать своє.
Для багатьох у цім вершина щастя,
І жаль, що так воно насправді є.
Так й живемо, іздавна аж донині,
І мало тих, хто прагне щось мінять...
Як журавлем злетіти Україні,
Коли ми розучилися літать?