Так і живемо: зранку і до ночі,
А з вечора ізнов чекаєм ранку.
Вже продивились у майбутнє очі
І розгубили наші сподіванки.
Немає сили навіть рахувати
Обіцянки, якими нас годують.
І хіба добре можна щось чекати
Від тих, що Україну так мордують.
Залишились уже краплини віри,
Десь глибоко, на денці, у душі...
А ця сволота ділить, ділить, ділить
Зароблені на крові бариші.
У них святі лиш гроші і посади,
Для сина, доньки, кума, свояка...
Такі самі не залишають владу.
Й щось до сокири тягнеться рука...