Сядь до мене, білявчику юний з палкими очима, Бо напевно відомо тобі щось, чого я не знаю, Розкажи мені, хлопчику, як вони курять загалом, Як загалом щось пишуть, и хтось їх загалом друкує. Розкажи маріналові, що маргінал і за статтю, І за мовою тою, чи іншою, і за тим фактом, Що працюю в гламурному я виданні, і у мене на компі Надпис є: "Хочеш їсти - заріж куркуля!" і мій бос це побачив, І потиснув плечима, і раптом зазвав на вечерю. Мені двері закриті у клуб, де розкидані шахи Купідону, і кожний відвідувач - карпів, І всі мешканці схожи на карти в сорочках від "Фоліо", Як ведмідь - з XXLем своїм я для їх халабуди. Буду сумно дивитись в віконце маленького світу, І жадати того, що всередині там, і собі дивуватись. Розкажи-ка мені, янгелятко, який хто великий, Бо не знаю (хіба що в дріманні відчула на дотик). Мої друзі, коли я засну, покривають його матюками, А прокинусь - ті мати барвисті сплітають у вірші, І це лаври єдині, які я у світі здобула. Що ти, хлопчику, знаєш? Колись і кохання минає, І роздрай у чуттях сам складається раптом в порядок, І зимові плоди червоніють солодкістю згадок, І коли це усе вже мене не їбе, я кінчаю.
|