Двадцять першого. Знов понеділок.
Абрис міста у зоряній млі.
Навигадував ледар без діла,
Що буває любов на землі.

Від ліноти, нудьги чи розпуки
Всі повірили... З ночі у день
Ждуть побачень, бояться розлуки.
Всюди бризки жагучих пісень...

Є й просвітлені - між нетямущих,
Їх сповив тихомирний перкаль.
В обшар той забрела через пущі,
Та відтоді... довірливих жаль.


Анна Ахматова

Двадцать первое. Ночь. Понедельник.
Очертанья столицы во мгле.
Сочинил же какой-то бездельник,
Что бывает любовь на земле.
И от лености или со скуки
Все поверили, так и живут:
Ждут свиданий, боятся разлуки
И любовные песни поют.
Но иным открывается тайна,
И почиет на них тишина...
Я на это наткнулась случайно
И с тех пор все как будто больна.