Розтанув погляд в неземній красі —
Стоять дерева в білих обладунках...
Чи, може, наречені стали всі
Після морозу льодяних цілунків?
Мільярд-мільярдів білих голочок
Загаптували, наче сріблом, віти,
До найдрібніших тонких гілочок...
Закляк від того дива навіть вітер.
Старих дерев шкарубкі стовбури,
Що стежку стережуть до мого дому,
Всього за ніч мороз так забілив,
Що виглядають наче невагомі.
Куди поділась репана кора,
Пасма гілок, що висли сумовито?
Зима їх нині щедро одягла —
Усе пухнастим інеєм повито.
Мабуть, такий красивий буде й ліс,
Якщо мороз до верховіть дістане.
Я б гілочку одну у дім заніс,
Але вона миттєво там розтане.
Недовго нас потішить ця краса,
Бо все красиво швидко так минає...
Та від краси добрішає душа
І доброту ту довго зберігає...