Минула ніч. І знову сонце в небі
Промінням чистим у блакиті сяє.
Здавалось би, ну що людині треба?
Чого їй в світі ще не вистачає?

Такий дарунок нам дала природа —
День сонцем хлюпа у ріці спокою.
Та це погода, це лише погода,
А серце, розум ятриться війною.

Думки вже «вибухають», мов гранати,
Хоч зупиняєш сам себе: «Не треба!»
А де ж спокою вже того набрати,
Щоби помітить сонце в яснім небі?

І зрозуміти, що усе ще буде,
Бо нас уже нікому не спинити,
Бо є у світі друзі й рідні люди,
Задля яких творити варто й жити.