Шлю вісточку, мамо, тобі із Майдану,
холодна бруківка мене обніма -
лежу весь у ранах з щитом дерев'яним
і кров'ю пишу напослідок слова.

Он цілиться снайпер в ледь зведені груди...
напевне цей лист найкоротший, пробач.
Прощай, рідна мати, прощай, моя люба,
вночі сумну вістку принесе пугач.

Безмовнеє тіло мої побратими
привезуть в село з перемогою враз,
пропитані димом, побриють чуприни
і підуть на схід захищати Донбас.

І я разом з ними ангеликом волі
знамена від куль розправляти в огні.
Така України й твоя, мамо, доля -
народжувать і хоронити синів.

Коби не даремними кров та і сльози,
коби всі ці жертви останні були.
Прощай, рідна нене. Прошу тебе, Боже!
Позволь матерям зустрічати живих.