Колись людське у людях цінували,
І в кожному з людей воно було.
Та сталось так, що нас всіх обікрали,
І «добрий» нині — наче як тавро.

Колись брехливих люди з двору гнали
І їх словам не йняли віри, ні.
А зараз брехуни весь світ «підм’яли»:
Хто більше бреше — той і на коні.

Колись грабіжник звався «зарізяка»,
Й жорстоко суд людський його карав,
А нині ми йому складаєм дяку
За те, що нас до нитки обібрав.

Колись за честь лягали в домовину,
А зараз слово це беруть на сміх.
І засудить людину безневинну
Сьогодні, виявляється, не гріх.

Колись готовність іншим помагати
Вважалося за людяності суть.
За це ж сьогодні «лохом» будуть звати
І як ганьбу по світу рознесуть.

Коли ж, коли той час святий настане?
За це зі мною, друже, помолись.
Коли людське у людях знов повстане
І перетворить «зараз» на «колись».