Щось-то десь-то з’їхало з орбіти.
У холоднім блуді забуття
Учаться сумну «пальонку» пити
Діти героїчних роботяг.

Я також, від денця відштовхнувшись,
Виплив, полетів до рідних зір.
Медіум між мінним і минувшим,
Знав козакування й монастир.

Радісно і важко тут бувало,
«Друг» у душу встромлював ножі.
Вже й не стало батька...
Що з металу,
Те, в червоно-місячній іржі.

Тільки світ дитинства гріє, гріє...
Як безкровно-жервенна свіча,
Ще фатальний напис на корі є,
Що робився там, де я почавсь.

«Ми були тут» – боляче і чітко.
Ми боролись, як могли.
Життя –
Від мітли і до зубної щітки
Відчували.
Хоч були в гостях.

Тяжко й легендарно нам і зараз.
Ми прості і п’ющі, трав’яні.
Божу волю, але людську кару
Я приймаю...
А судилищ - ні.

9 квіт. 14.