Спільна карма очиститься.
                                        Україна пребуде.
І засіються ниви. І потопляться юди...
І межінь золотава хлюпотітиме в синє...
Почекаю.
Наснажусь - від молитви... хлібини.

Хай жбурляють любов між лахміття - стодзвонно.
Хай перстами в гірчиці горнуть жар і закони.
Хай лукаві танцюють на обслизлих аренах...
Пам"ятаймо, що паросток жита - зелений.

Засіватиму аркуш...
                               Зачинятиму браму.
І прохатиму жити непоступливу маму...
І люлятиму зерня... І світитиму в душі.
В герці йтимуть без нас - за лимани і суші...

І не спиниш нікого, і не зможеш убити.
І тектимуть за обрій півчужі, знакомиті...
І тягтимуться мажі...
                                І свистітимуть раки.
Посипатимуть сіллю
                               буханці
                                            небораки...

Залатаються лави. І замостяться бруки.
І герої притомні не ділитимуть луки.

Розсікатимуть сальдо - ті, що в сальто-мортале.
У медові гостинці повгрузають педалі.

І в лелечому лементі визріватиме тиша.
Павутиння
                 летітиме
                                 повз майдани і "криші"...

Початую, бо треба. Почекаю, бо можу.
Ти зустрінеш порання волошкове, хороше.

Не губитиму люстра між проноз і люстрацій.
Жив мій дід у хатині, я не буду в палаці...
Тож ітиму полегко.
                               І писатиму чисто.
Не боятимусь чорта, бо за все - особисто...




23 березня 2014