Отже.  Уявіть собі, главлітлицаря, якого ненажерні державники однієї,
маленької та ще й гордої монетарним характером своєї абсолютно
незалежної країни…
Довели таки, до такого достобіса, що він кинув…
ПАЛИТИ.
Майже…
Це не рахуючи тих виснажливих моментів, коли в безмісячну ніч і під
ковдрою.  
А дружина його, ні, не змогла.
Не захотіла копіювати положення пригноблюваних кирхекухекиндерш
західної до нас Європи, після того, як туди завезли цей смердючий, але, все
ж таки, евентуальний наркотик.  
І взагалі, не було у неї жодних сил жити з цим (тут Ви, моя освічена
читачка, можете вставити будь-яке з визначень, що характеризують саме
Вашого обранця), та і, як тут не запалити, коли той же самий (вставте йому
на цьому місці що-небудь з самих міцніший виразів, які Ви чули у героїнь
американських блокбастерів) виступає на предмет приєднатися до нього і
зажити здоровим (для їх спільного родинного бюджету) чином їх
подальшого існування.  
І починається в цій, благополучнішій, колись, родині, нещадний подільський
розгардіяш (чоловік) з банальним биттям посуду (дружина).  
І порадити  мені їм абсолютно нічого, оскільки…  
Ну, уявіть собі, ще й таке…  
Улюблена жінка, спокусливо так, тхне на тебе тютюнцем з домішкою
ментолу, а ТИ, в найвідповідальніший момент, коли вже і зовсім…  
Хочеш не її, а…
ЗАПАЛИТИ!!!