бачу тебе соромливою сільською дівкою
у вінку із волошок і лілій
ще в намисті калиновім
ще зі стрічками-струмками
у довгій-предовгій косі –
ти босоніж по росах і житніх покосах
проводжаєш свого козаченька на січ
за Ромни і Лубни
аж до сивих дніпровських порогів
аж до Хортиці і Лиману
аж до Чорного моря…
бачу тебе – і сльоза напливає на око –
більшовицькою полонянкою
в полотняній подертій свитині
ти пасеш худоребрих корів
на торішніх отавах
маторжеником прісним
затискаєш синочкові ротика
і не можеш дійти до Ромен і Лубен
(не кажу вже про Хортицю і Лиман
а тим паче про Чорне море)
щоб зустрічати з походів
козацьке порубане тіло