Я тобі не суддя і не кат
І не стану тобі на дорозі –
У собі зоставайся
І в Бозі,
У тривозі своїй,
В неспромозі
Розібратися в користі втрат.
Ти себе покарала сама,
І – нізащо!
Не винна ж нікому…
Замість посагу взявши утому,
Ти пішла до нерідного дому,
Що для тебе й для доньки –
Тюрма.
Де тепер перспективи твої?
Ти в домашньому середньовіччі
Заридаєш не раз і не двічі,
Пригадавши каштанові свічі
На Хрещатику
І солов’їв
Приірпінських…
А я, вдалині
Від очей, що погасли для мене,
Збережу почуття сокровенне,
Таємниче для всіх, безіменне,
І тому найдорожче мені.