Знесилою – начиннячко єдине
                 маю увособі;
вчинь пригощу чорнятку,
                      зпід кіптя,
щоб укорінчик опечерів по жалобі,
                     всімджмень!
                     Не жмудь!
Завельми злигощі
             насіяну на постолах
                        в стодоли…
Най шиплицця з потильної пательні,
                       наче вшквар,
щотижня збираний до кулішу
                                дзвіночої, луснявої
                                хурдоби…
Воно й хмарь – хороше,
                      як, зранічні,
                           щодень –
                           дзинчар,
       а на свята –
              утріщано гамселить
                            куряну здіймарь;
              спітніли спинця й долонці,
                           з питомої охочі горобить
                           хітку поробу…

Знесили – сивий сокіл зоченяє
                                хвацький взвар:
всім промінчанам вистачить запечорить
                         вугельця вдосхочу,
                                       до вранішньої,
                         мряченью оздобленої
                         свіжини;
повч, пригоща, повільно,
                      з велерогу,
                        дичавіє здобучь -
        лишень вдми…