Ви знов наснилися, маестро.
Я з вами снів боюсь, як пекла.
Ви наче хлопчик із палестри
За перемогою запекло
Йдете вперед. Але по трупах,
Лишивши по собі пустелю,
Де в безкінечних жовтих крупах,
Відтінках мертвої пастелі
Є неприкаяний мегарі –
Чиясь душа з одним… пороком,
Яка чекає на сафарі,
Щоб її вбили ненароком,
Бо не спроможна вас терпіти.
Я вас боюся. Хто ви в біса?
З якої темної еліти?
Не припустити б компромісу
І не піти слідом за вами
Жорстоко нищити майбутнє
Брехнею, вчинками, словами.
Я відчуваю зло могутнє.
Хто ви, маестро? Янгол смерті?
Ви уособлення відплати?
Ви злісні образи потерті,
Які приходять покарати?
Ви злий чаклун? Якась хвороба
Чи просто жахи, боягузтво?
Чи зібрана роками злоба?

І тихій шепіт: “Ні. Я – людство.”