1 Над Сватовим світає Україна В своїй неперевершеній красі: І соняхи, і вишня, і калина Вмиваються у росяній ясі, Являючи символіку правічну Оновленому світові: сприймай Країну цю прапервісну й космічну, Приймай її в чистилище і в рай. Не відвертай вгодовану парсуну Від лика худорлявого її - Персоною нон грата на трибуну Вона не прийде! Наші солов"ї За вигідний прокорм не продавались Ніколи і нікому, Й журавлі, Де б не були, Весною повертались Додому, до найкращої землі! Ми прийдемо в Європу, як почесні - Не гості, ні - господарі життя, І в кожнім нашім вислові і жесті Побачить світ осмисленість буття. Ми є "народ, якого правди сила Ніким звойована ще не була!", Трагічної історії могила Курганом слави стала й підняла Народ козацький на святу вершину Державності; Священна булава Богданова Боронить Україну Й щодень її утверджує права! В гаях не мовкне пісня солов"їна І поглина сторонні звуки всі - Над Сватовим світає Україна В своїй неперевершеній красі. 2 Тут і шляхи рівніші, ніж усюди, І не такі заплутані стежки, На межах межи трав І аж по груди Пшениці виростають колоски. І соняхи тут сонячніші наче Від простору блакитного в полях, І ближчою минувшина козача Здається, І Чумацький зорешлях Реальніший - У затінку раїни Скрипить від давнини, Не поспіша В майбутність невідому України... Тут вольницею тішиться душа, Притлумлена міською суєтою! Сюди я приїжджаю залюбки, Й мене тут гріють дружбою святою, Присватують прості степовики До звичаїв усталених, до пісні, Що з давнини, не втратившись, Прийшла... Тут слухаю новини добровісні Про переміни в побуті села. Найбільша насолода - Рідна мова, Яка давно, Немов ручай дзюрчить, - Мала дитинка навіть тут готова По-рідному балакати навчить Перевертня зросійщеного... Всюди, У цім краю слобід і всіх свобод, Я зрозумів: Живуть якраз ті люди, Що мають право зватися - Народ! Я Сватовим засватаний в любові Взаємній - Не зіб"юсь на манівці, Прямуючи сюди: Мій шлях дзвонкові Звіряють придорожні криниці! 3 Маленьке Сватове - столиця Красунь. Не раз я помічав: То йде цариця-молодиця, То павою пливе дівча Такої гордої постави На витончених каблуках, Ласкаве й трішечки лукаве, Ще й з ямочками на щоках. Про місто Сватове доцільно Лиш позитивно говорить, Бо тут спрадавна традиційно Вогонь відродження горить, Яскравіший, аніж в столиці, І мова предківська - жива: З провінції, з її традицій В нас України прибува! Тож їдьмо в Сватове частіше З усіх усюд, з усіх сторін, Щоб душу вродою потішить За молодістю навздогін. Спішімо в Сватове, братове, - Сюди прямі дороги всі, Тут неодцвітна квітка мови Палає в райдужній росі! 4 Тут українським духом пахне (Чебрець, безсмертник і полин Залляли обшири долин) І хати сіл у білих плахтах Стоять у затишку калин. З урбаністичного Луганська Під небо це, гучне, мов дзвін, Охоче їду - і не гасне Моя любов - печаль прекрасна - До кращої з усіх країн! Тче нить Червона в зелен-лузі, Мережить прошву голубу... Живуть у Сватовому друзі - Є з ким розвіяти журбу, Є з ким і радість розділити, Немов хлібину за столом. Мені тут є кого любити Під Божим затишним крилом! Нема ні гонору, ні чванства, Ані великих, ні малих... Тут "зливки" рідного селянства, Тож не чужий я серед них. |