...а ти прийшов. І на олтар поклав.
І бачив у мені десяту... першу...
А ближні підіймалися із лав,
Синок шептав:"Не кидай, бо розсерджусь!".

І я стікала віршем до рання,
І кам"яніли, полотніли гони...
Ти вечорів... Хиткий олтар здійняв:
Боявся, що без Сонця - захолону.

Ти так жалів обох, так жалкував,
Що не спіткав у натовпі, на хвилях,
Поміж скалок рудих етруських ваз...
А я забула вдома синій брилик.

Мені - протуберанці, ескімо,
Щербату мушлю і четверту збірку.
Та впав
            олтар
                      пополудні
                                       на мол.
Ховаю від людей кавалок зірки.
Пишу тобі з дурницями листи.
А ти будуєш на землі пентхаус.
Плита, камін...
                       Вже й зірку прикотив...
І син дарує кілька ноу-хау.

І лиш колишній ладо, наче кіт,
Колише срібну рунь мого сумління.

Молочний місяць.
                            Сяєво - у ківш...
І рибка золота - у формаліні.