Кричать степи і полонини,
волають шахти і ліси
про це століттями - щоднини -
про європейські голоси.

Про чарівну паризьку моду
не до ганчір*я. До думок
про справедливість і свободу
і не тоді, коли вже - в морг.

Про приголомшливість британську
і непідступний етикет,
далекий від бридкого панства
із наших зрощених прикмет.

Німецький буржуазний спокій.
За гріх - духовне каяття,
за сліпоту і за жорстокість -
в ім*я єднання і життя.  

Про польське праведне прозріння
і схил до бажаних спільнот.
Про європейське їх везіння
й не накопичення марнот.

Воєнні згоїлись руїни.
Розквітла мудрість осяйна
і згуртувались всі країни -
в майбутнє разом поринать.

Лише на витоках рівнини
сини козацької доби
шматують рідну Україну,
рвучи багатство, як чуби.

І розперезані - відтоді,
як незалежність здобули:
азійська мода у пригоді
і вихваляння кабали.

Будують владу поліцейську
і розповсюджують брехню.
Навіщо гордість європейська,
хто підкладає нам свиню?

Пробач, мій скривджений Миколо,
твоє бажання я зігрів,
та мабуть лагідно і кволо.
А треба хуком - поміж брів!