Де шаликів різні барви, котячі білборди і гасла
звернув я увагу не зразу, якось зачепили слова,
не виклично-високопарні, здались хуліганськими класні
без осуду і без відрази - Я вірю лиш вам, пацанва!

Якось недовірливо зміряв поважного сивого гостя -
в очах ще вогонь молодечий (хоч певно годиться в батьки)
і якось спочатку несміло ступив на сходинку погосту,
зваливши для торгу на плечі й свої ще сирії рядки.

І ми, як колись господарі - дивились товар, розглядали,
розмову вели, як належить, немов уже знались роки,
цінили, немов на базарі, а десь у повітрі витали
такі незалежно-залежні - Ми віримо вам, пацани!

І так мені солодко стало, що є однодумці вже всюди.
хоча і планшет он від діда і з виду морський капітан,
напевне побачив я мало і зовсім не знаюся в людях...
всміхнувсь побратиму-сусіду - Хай Бог помога пацанам!