Люди, вдягнені в залізо, йдуть у ногу, йдуть рядами по розпеченім камінні нескінченної пустелі. Те залізо дуже тісно примоцоване до плоті – так давно і так надовго, що з тілами вже зрослося. Гуркіт, курява, мовчання – тільки грифи скрізь на скелях у німім чеканні смерті озирають неозорість. Ще ущелини чотири, а тоді – зустріне ворог, невідступний, прежорстокий – там, у засідці пантрує. Люди, вдягнені в каміння, всі, притиснуті до скелі, жадібно стискають зброю, дожидаючи розправи… Хто – кого в бою звитяжнім? Кам’яні серця замовкнуть чи залізні перестануть об залізні груди битись? Люди, вдягнені в залізо? Люди, вдягнені в каміння? Люди вдягнені в ненависть… Люди вдягнені в жорстокість… Люди вдягнені в байдужість… Люди вдягнені в мовчання… Люди вдягнені в самотність…
|