Світлана КозаченкоДесантПадаю в небо. Погас парашут. Є дві хвилини до бою. Поки ще тягне старий антиграв, я перевірив набої. Зліва спалахує. Знизу – пісок. Що за планета? Не знаю. Щось там варнякав учора комбат… Як то?.. «Моя хата скраю»! Швидко за камені. Мушка – приціл. Оптика часто підводить… В кого стріляти? Мішені нема! Навіть шляхів для відходу… Так, він у засідці! – Інфрашукач. Хтозна, чи враг теплокровний… Може, він жук чи амеби шматок? …Ввечері – знов макарони… Не роздасися (а що то повзе?) від польової дієти… Бластер гарячий. Ловлю дрижаки. Ох-х-х! У амеб є ракети! Щось припікає… Навіщо мені ці викрутаси зі смертю? За три копійки лежатиму тут ницьма, на клапті подертий… Я ж вам не кіт, що то дев’ять життів! – тільки два тіла в запасі… Й ті поганенькі – з розпродажу… Бах! Снайпер амеб’ячий… В-в-вася!.. Несправедливо: всього дві руки. В нього ж хапалок штук вісім! В кожній пулялка якась… Тарарах! Нишкну, як хрущ на горісі… Нумо, десант! Чавлю драглі, ура! Котимо хвилю атаки. Сонце зелене скотилося з гір. Смерть холодцям-забіякам! День добігає простого кінця: амба роботі й амебам. Знов макарони! Верзе щось комбат… Що? «Нам чужого не треба!»…
|
2012 © Світлана Козаченко |