Невже життя добігло до кінця, невже пророцтву збутися судилось і щойно новородженим серцям зловіща смерть роздмухує кадило? Невже це все, кінець усіх кінців, великі майя визначили дату? Змішались в купу біль, тривога, гнів, і жаль, і сум, і неминучість страти. Жадоба, ненаситність, хижа лють, як їжаки, в багнетах і набоях, новітню зброю замість дров кладуть - жертовню зводять правді і любові. Гірка облуда знівечила цвіт, банкноти стали важчі від металу, сукає з нафти світ смертельний гніт, а з атому виковує кресало. Валютний знак - як герб усіх чеснот, похід у владу - як путівка в небо, суд криміналу заглядає в рот, а воїнство глумиться над померлим. Одні планету ділять на шматки, другІ смертями сіють у відмістку, а люд мовчить, стиснувши кулаки, жахається у небуття повістки. Одні купують все і продають, бо "Ми надовго!" - галасують всюди - "У краще завтра!", а народна лють уже кипить, як борщ в малій посуді. Чи ви вже з глузду з"їхали зовсім, чи вам вже гроші очі заступили? Один сірник - і загориться дім, а зупинити полум"я несила! Спиніться, грішні, бо не вам судить! Хто сам краде - суддею не буває, бо ми самі породимо ту мить, яку віщує нам пророцтво майя!
|