“Душа належить людству і епохам.” Ліна КОСТЕНКО Коли торкне її ласкавий Дух, Тоді проснеться всеохопний розум. І тоншає до павутинки слух, І котяться у ній росинки й сльози. Як не торкне – вона, мов кам’яна, І не почує навіть землетрусу. Душа безсмертна, і така земна, Що я за неї все частіш молюся. -Навіщо це?- дивується сусід, – І скільки їй летіть до того неба? Як полетить, то хто побачить слід? Її збагнеш? Це ж не якийсь там ребус… Душа мовчить, бо не відчула крил, Або вони не виросли, малі ще… Їй ще не снився вічний сон могил, Содому і Гоморі попелища… Душа німує… І згрішився світ… Бо совість – голос Божий… Аксіома… Душа заснула… Сниться їй політ… А чи вона повернеться додому?..
|