Де врода жінки пишна, неоманна?
У бальній сукні. В полі. Край станка.
В шезлонзі під зонтом біля лиману.
Коли пере білизну край містка.

Вона чудовна і у сліз росинах,
Коли німує тужно в самоті.
Коли, мов пума, вигнеться картинно,
То завмирає тиша, гускне тінь.

Коли своє дитя під серцем носить,
Така літепла, мила, осяйна.
Завжди їй до лиця порфірна осінь,
Завжди в її душі - розмай-весна.

Вона повсюд, завжди неповторима.
Та пишнобарвно квітне лиш тоді,
Коли доніг її –
                          сонати…
                                            рими…
Коли любов струмує із-під вій.




----------------------------------------------------

Першотвір

                                   Олег Чабан



***


Когда же женщина особенно красива?
В разгаре бала. В поле. У станка.
Под зонтиком в шезлонге у залива.
Бельё стирая в речке у мостка.

Она прекрасна, даже если плачет.
Когда грустит или сидит одна.
Когда лежит, свернувшейся в калачик,
То замирает даже тишина.

Когда дитя своё под сердцем носит,
О, как мила, беспомощна она.
Всегда к лицу ей золотая осень.
Всегда в душе её цветущая весна.

Она всегда, везде неповторима,
Но расцветает лишь тогда сполна,
Когда она, хоть кем-нибудь любима
Или сама в кого-то влюблена...