укр       рус
Авторiв: 412, творiв: 41012, mp3: 334  
Архівні розділи: АВТОРИ (Персоналії) |  Дати |  Україномовний текстовий архiв |  Російськомовний текстовий архів |  Золотий поетичний фонд |  Аудiоархiв АП (укр+рос) |  Золотий аудiофонд АП |  Дискографiя АП |  Книги поетiв |  Клуби АП України |  Лiтоб'єднання України |  Лiт. газета ресурсу
пошук
вхiд для авторiв       логін:
пароль:  
Про ресурс poezia.org |  Новини редколегiї ресурсу |  Загальний архiв новин |  Новим авторам |  Редколегiя, контакти |  Потрiбно |  Подяки за допомогу та співробітництво
Пізнавальні та різноманітні корисні розділи: Аналiтика жанру |  Цікаві посилання |  Конкурси (лiтпремiї) |  Фестивалi АП та поезiї |  Літературна періодика |  Книга гостей ресурсу |  Найцiкавiшi проекти |  Афіша концертів (виступів) |  Iронiчнi картинки |  Цікавинки і новини звідусіль |  Кнопки (банери) ресурсу

Опубліковано: 2011.08.04
Роздрукувати твір

Дарина Березіна

Пан Ворожбит

***
Світанкову імлу драглисту
Крає регіт лунких підків.
Відкорковую тихе місто
Вкрите пилом хмільних віків.
Дихав ранок бентежним згаром,
Танув світ як торішній сніг.
Цей скажений стрімкий шарварок
Знов лягає мені до ніг.
Я прийду королем чи блазнем,
Я прийду, як приходить Він...
Тільки свічка зрадлива згасне,
І мовчатиме сивий дзвін...

***
...місяць, як я приїхав до цього міста. Мажордом боїться мене, покоївки також.  Я відчуваю їхній страх, грузький і млосний, коли в загусаючих сутінках проходжу до власного кабінету крізь безкінечну анфіладу напівтемних визолочених залів.
Це, виявляється, приємно, коли сам вигляд твій змушує людців знічено ховати очі й нишком хреститися в тебе за спиною.
Я починаю до цього звикати.
Не знаю, ким вони вважають мене. Моїм челядникам категорично заборонено обговорювати свого господаря будь-де та будь із ким.
Так треба.
У мене чимало справ в цьому місті, то ж я маю намір лишатися в ньому ще принаймні...


***
Лиш безсоння, летюче й пінне.
Гусне ніжність мов дикий мед.
Нашій хатці розтяла стіни
Зорезлива лунких комет..
Тиха повня стече у келих
Ніч пророча іще трива.
Нам крізь стелю, немов крізь скелю
Проростає розрив-трава.
І п’янкий, наче дикі вишні,
Закривавиться небокрай.
Я вернуся, я буду віщим...
Зачекай мене. Зачекай.

***
–Монсеньйоре, - пробелькотів він. – Його превелебність...
Посильний. Бідолашний переляканий старий. Йому так трусилися руки, що він мало не впустив листа. Фактично, він таки його впустив – але я перехопив конверт на льоту, змусивши його пурхнути просто мені в долоні. Відвідувач, вгледівши мої  екзерсіси, дещо пополотнів; я мимохідь підсунув йому фотель і зірвав ясно-зелену печатку.
Його превелебність неабияк потішений великою шанобою вітати пана королівського ворожбита в своєму місті.
Його превелебність  плекає надію, що перебування в цих недостойних стінах не є надто дошкульним; авжеж, будь-які зауваження та побажання вельмиповажного монсеньйора будуть негайно взяті до уваги.
На жаль, його превелебність не може сповістити нічого про долю особи, яка цікавить пана королівського ворожбита. Він сподівається проте, що ця маленька прикрість не порушить тих добросердечних  взаємин, що ...


***
Все так просто, все зовсім просто,
Ніч на місто упала ниць.
Зачаївся кошлатий острах
У проваллях сліпих зіниць.
Тут так зимно, тут надто зимно,
Стиглий іній і срібний лід.
Чорний всесвіт повився димом,
Дикий ранок знайомо зблід.
Тільки віхола - біла панна -
Сонно мружиться крадькома...
Я вернувся сюди незваний.
Я вернувся – а тут зима...

***
–...не тримає його тут.
–Ваша превелебність гадає, що він повірив?
–Нічого іншого йому не лишалося. Отож, цієї проблеми, переконаний, ми позбулися. Він не стане більше шукати тебе, дівчинко.
–Дякую, ваша превелебносте. І сподіваюся, матиму шанс гідним чином висловити своєму повелителеві...
–Тобі зовсім його не шкода?
–Анітрохи Чогось подібного має сподіватися той, хто...

***
Вже недовго. Вже зовсім трішки.
Вже розтята моя броня.
Я цей світ залишаю пішки,
Без трофеїв і без коня.
Я цей світ залишаю першим,
Сонні зорі зірвавши з віт.
Чорна квітка моя розкреше
Цей шалений рудий граніт.
Чорна квітка, п’янка омано,
Безгоміння моє сумне...
Я сьогодні неначе п’яний...
...Я живий ще, та це мине...
                           ***
...року від Різдва Христового дивна пошесть прийшла до нашого міста. Вдень і вночі лунав подзвін за померлими; їх не встигали ховати, і мари стояли біля кожного будинку, вкриті грубим небіленим рядном...
 ...спорожніли; походжали ними тепер лише морові лікарі у довгому, до п’ят вбранні, замість облич гостро стриміли в них загнуті донизу дзьоби...
...причини; подейкували, проте, що то була помста пана королівського ворожбита, наймогутнішого мага з тих, що будь-коли існували на цій землі. Так воно чи не так – невідомо, а проте обов’язок  мій  молитися за бентежну його душу, що довіку не знатиме спокою...

2004
© Дарина Березіна
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Написати відгук в книгу гостей автора


Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

Концепцiя Микола Кротенко Програмування Tebenko.com |  IT Martynuk.com
2003-2019 © Poezia.ORG

«Поезія та авторська пісня України» — Інтернет-ресурс для тих, хто відчуває внутрішню потребу у власному духовному вдосконаленні