Ти дивно схожа на мальви травня,
Дотик безмежних блукань,
І я просТУЮ по НЕбоКРАЮ,
По краю неБО-згорянь.
Вже не згадаю, коли з’явився,
Та думаєш, що піду,
А я в блуканнях, чаклунських вісях
Тебе ЗНАЙшов наяву.
Тепер не кличу, тепер не бачу,
Хоч чую – єдиний світ,
Я – колір мальви, яка здійснила
Нарешті дзвінкий політ.
Цей світ придумав, що строфи руху,
Що кожна рима очей
Моїх підвладна єдиній ноті,
Яку мовчав соловей.
І ти була то, а я не відав,
Сто тисяч весен чекав.
Та світ шалений завмер на хвильку…
І я тебе упізнав.
Тепер не кличу, тепер не бачу,
Хоч чую – єдиний світ,
Я – колір мальви, яка здійснила
Нарешті дзвінкий політ.