Тамара Дяченко*** ИЗ ИГОРЯ ПАВЛЮКА МАМАЙ Осень. Рано темнеет. В поле – призрак Мамая. Гибнуть он не умеет. Он – меж Пеклом и Раем. Бьётся птицей подбитой, То смеётся, то плачет Ратной славе открытый Характерник казачий. Раны. Шрамы. Их много. Сабля тянется к взлёту. Есть в нём что-то от Бога, Есть от ворона что-то. Здесь друг другу – все волки. Здесь картонны все звёзды. Здесь искусственны ёлки, Одноразовы гнёзда. В этом мире чужой он. Он сильнее намного. Он шагает, как воин, По бессмертной дороге. Люди золото носят И карьеру клепают. Скользко. Ветрено. Осень. В небе – призрак Мамая. 9 июня 2011 года ІГОР ПАВЛЮК МАМАЙ Осінь. Рано темніє. В полі – привид Мамая. Він вмирати не вміє. Він між пеклом і раєм. То співає, то б’ється, То сміється, то плаче, Як поранена птиця, Характерник козачий. Шрами навхрест у нього. Семиструнна шаблюка. Щось у ньому від Бога, Щось у ньому від крука. А кругом, на деревах, Одноразові гнізда, Пінопластові леви Мерседесами іздять. Він чужий цьому світу. Він сильніший за нього. Його зірка ще світить На безсмертну дорогу. І сміються людиська, І кар’єру клепають. Темно. Вітряно. Слизько. В небі привид Мамая.
|
2011 Севастополь © Тамара Дяченко |