У скафандрі таємниць і мрій
орбітально зводжу дім новий
                        на цементі див
                        із цеглин світів
кельмою римованих рядків.

В кожне слово вчавлені роки:
от вже син повісив на гачки
                         вертикаллю стін
                         біля ста вікнин
фотокартки неземних тварин.

От вже донька робить крок до нас –
перший крок, помножений на час:
                         падає – встає,
                         вперто пізнає
швидкості всього, що світлом є.

А кохана – лада швидкостей –
входини готує для гостей:
                         в променях світил
                         накриває стіл
на кордоні космосу і тіл.

Розпорошить як прожектор тьму,
електронну кобзу я візьму,  
                        щоби рвало дах,
                        щоби у піснях
разом з домом в небо линув шлях.