укр       рус
Авторiв: 415, творiв: 44155, mp3: 334  
Архівні розділи: АВТОРИ (Персоналії) |  Дати |  Україномовний текстовий архiв |  Російськомовний текстовий архів |  Золотий поетичний фонд |  Аудiоархiв АП (укр+рос) |  Золотий аудiофонд АП |  Дискографiя АП |  Книги поетiв |  Клуби АП України |  Лiтоб'єднання України |  Лiт. газета ресурсу
пошук
вхiд для авторiв       логін:
пароль:  
Про ресурс poezia.org |  Новини редколегiї ресурсу |  Загальний архiв новин |  Новим авторам |  Редколегiя, контакти |  Потрiбно |  Подяки за допомогу та співробітництво
Пізнавальні та різноманітні корисні розділи: Аналiтика жанру |  Цікаві посилання |  Конкурси (лiтпремiї) |  Фестивалi АП та поезiї |  Літературна періодика |  Книга гостей ресурсу |  Найцiкавiшi проекти |  Афіша концертів (виступів) |  Iронiчнi картинки |  Цікавинки і новини звідусіль |  Кнопки (банери) ресурсу

Опубліковано: 2011.02.18
Роздрукувати твір

Ігор Федчишин

Вовкулак

Ми звикли до подвійності єства,
Бо наділив нас Бог єдиним тілом,
Одною плоттю з "я" у ній двома
Йдем по життю, вагаючись несміло.
Так буде, є, і було іздавна.

Той з совістю усе життя прожив,
Тих пов"язали хамство і нахабство,
Того он ангел щастям оповив,
Оті жадобі вже продались в рабство,
А решта страх здолати бракне сил.

А іноді трапляється і так,
Що вдень собі живеш одним мірилом,
А уночі, неначе хресний знак,
Щось незбагненне і незрозуміле
Вривається, як марево у снах.


 ---------------------------


Коли на обрій ніч накине сак,
Обніме враз злощаво, без просвіту,
Зіжме зірки і місяць у кулак
Йде темрява, у чорну шаль одіта -
Тоді приходить в гості вовкулак.

Скувйовджена, розхристана, сумна,
Таврована безсмертями потвора
Товчеться по свідомості у снах
Самотня, одинока і прозора,
Утомлена, остання і лиха.

Не стукає, не визнає дзвінка,
Бо знає, що прихід передбачаю
І не боюсь, що нить життя тонка,
Що фаталіст, та все ж надію маю
На долю, що віщить мені рука.

Виходжу сам до лави у садку,
Сідаємо і сидимо пів ночі
Під яблуневим листям в холодку
І мовчимо, втупивши в темінь очі.
Ворушим брили спогадів в кутку.

Пригадуємо явне в світі цім
І те, про що лиш мріяли й чекали
А тайни в скронях відбивають дзвін,
Бо стільки їх у мізки наскладали -
Що й лік згубивсь в гробницях поколінь.

Ці тайни недоступні і важкі,
А може перейдуть по смерті в спадок.
Вони, як ми, в подвійності багні,
Й ніхто не зна ключів до них, розгадок,
Та й вовкулак не скаже їх мені.

В них, як і в нас, довільно суєти,
Безглуздості, і сенсу, і надії,
Вони, як ми, жреці від самоти.
Її позбутись, захвостати мрію
Як, вовкулаче, не підкажеш ти?

Ти знаєш все, ти вже старий, як світ
І пам"ятаєш навіть моїх предків,
Ти їх вбивав. Пройшло немало літ.
Тоді ти був молодшим, може й смертним -
За те й платиш безсмертям цим отвіт.

І ти мені тепер, мов оберіг,
Останній стовп і прощі, і покути.
Я не прощаю, та й не мщусь за гріх,
А співчуттчм горять пробиті груди.
Чому ж мене обрав посеред всіх?

Відчувши, що то був не кращий день
І щоб вночі не мучився в примарах,
Приходиш і сидиш отут, як пень,
Мов хочеш зло, що зачаїлось в хмарах,
З добром змішати у гіркий коктейль.

Зі мною граєш у цікаву гру.
Для чого? Поки й сам того не знаю,
Можливо суть її не розберу,
Та задуми, що в закутках ховаєш -
Холодним змієм лазять по нутру.

Останній подих хочеш мій узріть
І провести у вічність шанобливо,
Щоби учуть восковий запах свіч,
Кончини мить, останній імпульс сили,
В обличчя смерті глянуть з моїх віч.

То ж будем жить, і будемо чекать
В сузір"ях вдвох тобі відому дату,
Мені її поки не відгадать.
Оберігай! Бо часу цю витрату
У нездійснене вже не переграть.

Він зір на схід з хитринкою повів
І сивину поправив над бровами,
Зловивши тінь ще заспаних лісів,
Крізь павутиння до світанку брами -
Враз розчинився у вселеньській млі.

Й нема його. А півні у дворі
Віщують світу, що життя триває
І морок розчиняється в зорі,
Лиш темінь ще собак буцім лякає,
Та то ж бійці! Відважні й молоді.


   
      Н. Будишевский

          ВУРДАЛАК


В  привычной  двойственности  естества
Есть  в  человеке  единенье  смысла
Существования:  один,  как  два
Идет  по  жизни  -  так  дано,  так  вышло,
Так  было,  есть  и  будет  -  навсегда.

Кого-то  совесть,  скромно,  в  жизнь  ведет,  
Кого-то  хамская  связала  наглость,
Кого-то  ангел  в  счастье  бережет,  
Кого-то  дьявол  прикупил  на  жадность,
А  кто-то    шатко,  с  робостью  бредет...

А  иногда  случается  и  так:
Как  исключительное  дополненье,
Нежданное,  незваное,  никак
Не  объяснимое,  встает  виденье  -
Умом  не  постижимый,  в  сути,  знак...

-------------------------------------------------------

Когда  уходит  небо  в  плотный  мрак,
Когда  приходит  та,  что  без  просвета,
Без  звезд  и  без  луны,  как  зла  кулак,
Тьма  в  чернь  одетая  или  раздета,
Ко  мне  приходит  в  гости  Вурдалак.

Взъерошенный,  задумчивый...  Судьбой
Уродством  и  бессмертием  клейменный,
Последний,  одинокий  и  седой,
И  в  сердце  одиночеством  пронзенный,
Уставший  долго  быть  с  самим  собой.

Он  не  стучит,  не  признает  звонка:
Он  знает,  что  я  знаю  о  приходе
И  не  боюсь,  что  жизни  нить  тонка,
Что  фаталист  -  уверенность  в  породе
И  в  линиях  ладони,  все  ж,  крепка.

Я  выхожу  и  мы  идем  к  скамье
Под  яблоней,  присев  молчим  как  рыбы,
И  думаем  о  всем  и  о  себе,
И  ворошим  сквозь  временные  глыбы
Все  потаенное  в  двойной  судьбе.

Все  явное  в  миру  и  на  виду,
Но  тайного  у  нас  намного  больше:
Мы  в  нем  вдвоем  на  счастье  и  беду,
Еще  на  то,  что  несравнимо  дольше  -
Настолько,  что  отсчета  не  сведу.

От  дорожденья  тянется  оно
И  перейдет  к  кому-то  по  наследству:
Мне  недоступно  этой  тайны  дно,
А  Вурдалак  молчит  не  в  дань  кокетству,
Таинственность  -  его  ко  мне  окно.

В  ней,  как  в  любой,  хватает  суеты,
Бессмысленности,  смысла  и  надежды
На  лучшее,  на  зыбкие  мечты,
Просящие  облечь  себя  в  одежды
Свершения...  Как?  -  мне  подскажешь  ты!

Ты  знаешь  все,  ты  очень-очень  стар
И,  даже,  древен...  Помнишь  моих  предков...
Из  них  кому-то  ты  нанес  удар:
Ты  был  моложе,  бил  азартно,  метко,
Порой  неправедно  -  и  мстит  тебе  кошмар.

И  ты  теперь  мне  как  бы  оберег  -
Во  искупление  и  покаянье...
Я  не  прощаю  и  не  мщу  за  грех,
Сочувствую  тебе  в  твоем  страданье  -
Ты  все  предвидел,  взяв  меня  из  всех.

Прочувствовав,  что  был  паршивый  день,
И,  чтобы  в  ночь  не  перемкнуло  планку,
Приходишь  и  сидишь  со  мной,  как  пень,
И  делишь  на  двоих  от  зла  изнанку,
И  крепишь  дух,  светля  терзаний  тень.

Играешь  мной  в  занятную  игру:
К  чему  не  знаю  -  не  моя  затея...
Возможно  суть  ее  не  разберу,
Но  мысль  подспудную,  что  ты  лелея
Хранишь  в  себе,  я  чую  по  нутру:

Ты  хочешь  слышать  мой  последний  вздох
И  взглядом  проводить  последний  выдох,
Чтоб  ощутить  естественный  порог
Кончины,  у  знакомых  страшных  видах
Смертей  -  тобой  подведен  был  итог.

Так  значит  будем  жить  и  будем  ждать,
Вдвоем,  в  созвездиях  намеченную  дату,
Тебе  известную,  а  мне  -  как  знать?
Оберегай  -  ведь  времени  затрату
В  несбывшемся,  уж,  не  переиграть.

Он  мудро  улыбнувшись,  на  восток
Спокойно  обратив  бровей  седины,
Глазами  ловит  утренний  проток
Над  горизонтом  светлой  паутины
И  растворяется,  легко,  в  дымок...

И  нет  его,  и  петушиный  крик
Вещает,  вдруг,  о  продолженье  жизни,
И  мрак  в  своей  торжественности  сник,
И  тьма,  насупясь,  псу:  -  Попробуй,  взвизгни...
Пес  злобно  лает  -  юн,  бойцовский  пик!



2011
© Ігор Федчишин (Борода)
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Написати відгук в книгу гостей автора


Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

Концепцiя Микола Кротенко Програмування Tebenko.com |  IT Martynuk.com
2003-2024 © Poezia.ORG

«Поезія та авторська пісня України» — Інтернет-ресурс для тих, хто відчуває внутрішню потребу у власному духовному вдосконаленні