***

Ні, при тобі ридати – сором.
На самоті немає сліз;
Намислю бесіду прозору,
А стріну - все іде навскіс.
Пробач мені це протиріччя,
І, ніби прогріх, відпусти:
Любов моя – шалена річка,
Що позмітала всі мости.
Її уговкував гіпнозом,
Шукав і схови, і ключі,
Та відчуваю, що невдовзі
Все ж уподібнюся свічі:
Не в тому, що хитає вітер
І тану в полум”ї жаги, -
А в тому, що у морі світла
Потоне ґнотичок благий.





-----------------------------------
***


Я при тебе стесняюсь плакать,
А в одиночку – не могу;
Я на тебя настроюсь загодь,
А отвечаю, как врагу.
Прости мое противоречье,
И отпусти его, как грех:
Ведь я в такой любви замечен,
Какой хватило бы на всех.
Меня оправдывают хором
И пациенты, и врачи, –
Но я предчувствую, что скоро
Я разделю судьбу свечи:
Не в том, что гасну я от ветра
И таю в собственном огне, –
А в том, что там, где много света,
Никто не вспомнит обо мне.