«Що то, дідусю, націоналізм?» -
Спитав я діда в садку біля груші -
«Бо, кажуть, таке саме як фашизм.
А я не знаю,та й цікаво дуже!»
«То важко пояснити» - каже дід.
«Та постараюсь якось роз"яснити.
Дивись - в садку і сливи, і горіх,
І яблуні, і вишні в оксамиті
Та кожне деревце росте собі
І не мішає другому родити,
І кожне плід виношує в собі
Інакший, як в сусіднім древі-вітті.
Хоча й цвіте в однаковій порі,
Й ті самі бджоли запиляють разом -
Та кожне деревце, мов в чудо-грі,
Лишається, ким і було одразу!
А там росте (он бачиш?) терен-кущ
І все йому замало в світі місця,
Весь час залазить на кремезний дуб
І до садку приблизитись спішиться.

Ото, внучатку, так воно в житті:
Ми - українці, там, оно, поляки,
І кожен має мову, звичаї святі,
Історію, міста, в нас Львів - в них Краків.
Але живемо дружно напрочуд,
Хоча колись потроху і сварились,
Бо знаєм українцю бути тут,
Ну а полякам там, де народились.
А от фашизм - то терену кущі,
Що хочуть заграбастать все довкола,
Себе лиш звеличають від душі
І вседозвілля прикривають Богом!