Стомилося Літо лісами блукати,
Озерам і рікам тепло дарувати.
Плаксиві хмарини житам зашептали:
„Під вербами Літо лягає у трави...”

А Осінь збиратися стала в дорогу.
Поклала у кошик ліщинове листя.
Покликала:”Вітер і Дощ! На підмогу...”
Згадала:”А де з горобини намисто?”
Стурбовано скрині в льоху відкриває...
Прикраси торішньої в жодній немає!”

Стомилося Літо – чому б не спочити?
Вербиці сумливі росою умиті.
Сховалося Сонце за хмари над гаєм.
А Осінь летить...
                            По галяві ступає,
Де клекіт лелеки: „ У вирій летіти?”
Жоржина шерхоче: „Не хочу жовтіти!”.
„Зеленому листячку – час опадати?”-
Тремтять від остуди любисток і м’ята.

„ Ми раді... ми ра...” – жебонять реп”яшки.
„Зі...в’я...ну...” – зітхає волошка у полі.
Під ноги
              водичку
                             несуть бережки...
Ось Літечко встало...
                                Злітає поволі:
„Зігрію волошку, овес і пшеницю,
В ожині накреслю широку стежу,
Всім діткам укрию засмагою лиця,
Про ягоди стиглі на вушко скажу...”

Почула це Осінь.
                            Спинила вітри.
Поради в Дощу серед нив запитала:
Мабуть, зачекаємо тижнів зо три?”
Краплинки
                 на сонях півстиглий
                                                упали...

Говорить Дощ сизий (краплинки дзвенять):
„Я... радо вернувся б... на ліжко таркате...
Спекотна пора... ще жоржини горять...
Ще Літа пора... Зачекай – царю...ва...ти...”