...Здається, тут нiбито й небо чистiше,
              Дерева зайшли по колiно у воду,
              А ти на хвилину затримуєш подих
              Вiд  справжньої - наче бiблiйної - тишi.

              Розкинувши весла, неначебто руки,
              Завмер, причарований рiчкою, човен... -
              Дивуюсь:"І нащо вiн їй?
                                                       Та i що вiн
              Збагне на поверхнi  глибинної туги?

              I, нiби у вiдповiдь сумнiвам марним,
              Ледь чутно бринить очеретовий шепiт,
              Що невипадково отак їм, до пари,
              Було - вiд початку - замислено в небi.

              I я в цьому човнi  теж - невипадково
              Пiд сонцем, що майже глибин досягає,
              Висвiтлює клаптик вцiлiлого раю,
              Що спогадом стане, а потiм вже словом...