Дуже часто випадають години,
Як задумаєшся — доле моя —
Найнещасніша у світі людина
Це не хто-небудь, а звісно, що я.
         І у мить таку ти мою не руш —
         Найнещаснішу із нещасних душ,
         Бо горить душа у сумнім вогні
         Кольорових дум, кольорових снів.

Я ж зі всього, що там треба й не треба,
Кольорові сни стискаю в руці.
Десь кружляє мій журавлик у небі,
А навколо — лиш одні горобці.
         За вікном весна але в серці сум
         З кольорових снів, кольорових дум.
         Весно, усміхнись, підморгни мені
         Розмаїттям барв кольорових снів.

І хоч нерви вже давно не сталеві,
Та кричу я горобцям: «Не біда!...
Ви ж нагадьте там в гніздо журавлеві,
Щоб він врешті решт про мене згадав».
         І співає щось у нагін весна
         Горобцям моїм в кольорових снах,
         І чекаю я на обставин збіг...
         Й журавлі летять… Але — в інший бік...

         За вікном весна але в серці сум
         З кольорових снів, кольорових дум.
         Весно, усміхнись, підморгни мені
         Розмаїттям барв кольорових снів.