Буйними травами літ поросли покоління,
Снігом прадавніх сивин увінчалось чоло –
Серед суцвіття віків проростило коріння
Рідне моє, моє древнє і юне село.

В танці часу закружляли високі тополі,
Стуком секунд відбиваючи такт солов’ям.
Курява днів, мов провісниця доброї долі,
Димом горнилищ  тобі карбувала ім’я.

Вулиць вузеньких твоїх хитросплетена повість
Сміхом дитячим писалася в кожнім дворі.
Чистих, глибоких криниць не захмарена совість…
Подих закоханих, теплих твоїх вечорів…

Зорі небесні – близькі і, водночас, далекі –
Спомини ніжних ночей назавжди зберегли.
Скільки ж над цими хатами кружляли лелеки,
Доки мене на поріг до батьків принесли?!

Рідне Село, твого янгола пломінна зброя
Кожному сину твоєму прийшлась поруці!
Де б не блукав я, та серце лишаю з тобою –
Батьківський край, де живуть дорогі димерці.