укр       рус
Авторiв: 415, творiв: 44153, mp3: 334  
Архівні розділи: АВТОРИ (Персоналії) |  Дати |  Україномовний текстовий архiв |  Російськомовний текстовий архів |  Золотий поетичний фонд |  Аудiоархiв АП (укр+рос) |  Золотий аудiофонд АП |  Дискографiя АП |  Книги поетiв |  Клуби АП України |  Лiтоб'єднання України |  Лiт. газета ресурсу
пошук
вхiд для авторiв       логін:
пароль:  
Про ресурс poezia.org |  Новини редколегiї ресурсу |  Загальний архiв новин |  Новим авторам |  Редколегiя, контакти |  Потрiбно |  Подяки за допомогу та співробітництво
Пізнавальні та різноманітні корисні розділи: Аналiтика жанру |  Цікаві посилання |  Конкурси (лiтпремiї) |  Фестивалi АП та поезiї |  Літературна періодика |  Книга гостей ресурсу |  Найцiкавiшi проекти |  Афіша концертів (виступів) |  Iронiчнi картинки |  Цікавинки і новини звідусіль |  Кнопки (банери) ресурсу

Опубліковано: 2010.03.21
Роздрукувати твір

Наталка Фурса

***

Я покидаю вись – неспішно, мовчки,
в собі озвучуючи слово: покидаю.
Це непомітно іншим.
           Так листок,
що осінь накопичує у тілі,
вже відає відторгненість свою
і чужість гілки, що його тримає.

Якогось дня – цей день живе у ньому –
він тихо, без прощання, вісь одпустить,
щоби набути ілюзорну вісь
себе, чи пак свого падіння-лету.

Чийсь погляд – молодий, швидкий, хапливий –
помітить  рух у кроні –
           тінь коротку,
але зневажить, як завжди, малим.
Той погляд вгрузне в килим на траві,
де безліч жестів здобули вже спокій,
де тіні крил у кольори загусли
і крадуть зір яскравою красою.

Під ними твердо. Крок зворушить тишу
і викличе шурхливе нарікання:
– Не воруши, дай відійти тілам…
Дивись на різнобарв’я умирання,
вбирай дари останні, вже холодні,
але – не руш, не руш, не руш, не руш…
Послухай, як збиткуються дощі,
не знаючи про вчинені наруги.
Їм прощено – у них нема ролей,
а лише доля, визначена небом:
текти униз, до долу, вшир і вглиб,
і все м’яке наситити собою,
і все порожнє наливати вщерть...

Це музика приходу і відходу –
того, що неминуче й не минає,
лише стає у чергу і спокійно
чекає часу і не гає днів...

Я покидаю всіх у цьому часі,
я покидаю все в собі дозрілій
з полегкістю осіннього листка,
що вдячний гілці, сонцю і дощу
за вчасність подарованої миті...

Та вже пора подякувать землі –
за ваготу, за твердість і терпіння.
Іди до мене, наближайсь, велика!
З долоні вітру у твої обійми
лечу і навзнак падаю –
           і вперше
завважую те дерево, яке
мене тримало все моє тривання –
від кореня до гілки, що найвища.
Воно прекрасне – в голизні своїй,
в глибоких зморшках вічної кори,
у рості, у розкриленості  крони,
у кожній гілці, що прямує в небо,
в основі стовбура, біля якого
я відчуваю корені – кістьми…

Нарешті ми зустрілися!
           Так близько,
що дерево почує, як захоче,
моє «спасибі»…

2010
© Наталка Фурса
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Написати відгук в книгу гостей автора


Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

Концепцiя Микола Кротенко Програмування Tebenko.com |  IT Martynuk.com
2003-2024 © Poezia.ORG

«Поезія та авторська пісня України» — Інтернет-ресурс для тих, хто відчуває внутрішню потребу у власному духовному вдосконаленні