1
Ти хочеш – від “аз” до “яті”?
І там, де тепліше, вмостишся?..
Найперші – завжди розп’яті,
а другі – святі апостоли.
А далі – розмито межі –
юрмою йдуть послідовники:
у гурті – всі обережні,
у гурті – усі покровлені.
За ними котяться круглі,
що завжди сповзають в колії
(їм байдужі перші й другі,
їм рідні – лише впокоєні).
І тільки в кінці – затяті,
яким вже втрачати нічого:
останні, забуті “яті”,
апостоли болю й відчаю…

2
Останній – смішний. Бо вірний.
Як Перший, він завжди крайній.
Обох до найвищої міри
засуджено рідним краєм.

Над Першим побачать німба,
як сонце зайде за обрій.
Народ вину перекліпа,
вином причастившись добрим.

Коли ж повний німб освітить
середніх улесливі очі,
Останній бігтиме слідом,
ховаючи погляд вовчий.

3
Не хочеш ніким? Апострофом?
…Абетка – ченцева вервиця:
обкрутиться і непоспіхом,
як завжди, на “аз” повернеться.