Це, може, і смішно, але – не руш!
Отут твоє місце, боги з тобою.
Улісе, атож, ти – герой і муж,
але чого ради ти йдеш на Трою?

…Це, певно ж, не смішно. Допоки ти
наводиш порядки в житті чужому,
приходить хтось інший в твої світи
і сіє розор у твоєму домі;
допоки ти слухаєш голоси
і йдеш, мов сліпий, на манливі луни,
росте байстрюком твій єдиний син
і в’яне без ласки дружина юна…

Ти вернеш додому – старий і наг,
приб’єшся до берега, мов колода.
Бо, врешті, скінчиться чужа війна
і, врешті, скінчаться твої походи.
Й залишиться часу – вівці на скік –
на подвиг останній, що все освітить:
вітчизні довести, що ти
            не втік,
що ти ради неї блукав по світу.