Сергій ОсокаМАРІЯ КАЛЛАС1. ти ніколи не рухаєшся ти стоїш на чіткій лінії прибою хвилі набігають на тебе і не розбиваються об тебе хвилі не відчувають ні краєчків сукні ні твоїх мармурових ніг ні розлитого золота твоєї шиї коли ти спиш ти щоразу молочний туман ти тугі завитки смоляного волосся урочисто викладені на верхівці айсберга і запорошені снігом коли ти прокидаєшся твоя правиця виймає з волосся гребінь і воно розсипається і летить крізь мезоліт палеоліт і неоліт спадає на багряниці римських цариць лоскоче оголені плечі німф і пастушок покірно лягає на плаху Анни Болейн ти простягаєш руку з туману її пелюстки тріпочуть а на долоні стоїть біла чайка а потім чайка летить через хвилі до берега 2. ти отверзаєш вуста це нагадує повний місяць коли він стоїть над горами нескінченним ооооооо сопраноооооо вонооооо не знати як не знати звідки невідомо чи таки з тебе але випурхує танцівником у тілесному трико злітає на висоту трьох метрів зливається зі світлом прожекторів заливає залу і триває гордує часом ділить навпіл вдих і видих світло і тінь любиш і не любиш нарешті стає німотою але не затихає 3. і коли залишає залу останній глядач ти стоїш і не рухаєшся бо ти ніколи не рухаєшся ти чекаєш поки до тебе вертається танцівник у тілесному трико власне в обривках трико з мокрим розметаним волоссям з афішами прилиплими до стегон залишаючи червоні сліди на червоному килимі йому бракне дихання він лягає коло твоїх мармурових ніг і ти чекаєш поки він затихне щоб обвити його тугим смоляним завитком і відпустити за вітром він пролітає крізь мезоліт палеоліт і неоліт крізь тоги і порфири крізь під’їзди сходи вікна і ринви у мушлі бетонних сірих будинків де супокійно сплять ті у кому ніколи не було моря 4. завитків усе меншає а отже з берега здається що ти все далі й далі ти стоїш на кормі корабля і завжди дивишся на схід гребці давно потонули стерна давно поламались від берега тебе відділяє неширока смуга хвиль але її вже не подолати ні тобі ні тим хто на березі твої мармурові ноги не зрушать з місця та й що тобі там робити припадати пилом у музеях ловити заздрісні погляди старлеток і чорніти ліпше тут хай хвилі полощуть краєчки сукні хай думають що ти туман хай з берега кидають шапки і букети не дістануть а ти не печалься накрути на палець смоляний завиток хай собі тріпоче на вітрі ти ще попливеш коли час розіб’ється об твою корму коли час ляже тобі до ніг обличчям на схід
|
2010 © Сергій Осока |