Ми грали у війну. Двором на двір.
Наш штаб в під’їзді, їхній – у малині.
У тім дворі всі хлопці. Вір-не вір –
у нас дівчата. Хлопців – два, та сильні.

Я вміла майструвати самостріл,
поцілювати влучно кісточками.
Достатньо було мужності і сил –
у засідку, на дах чи між кущами.

Були окопи, справжні, бо якраз
тягнули воду у новобудову.
Були герої, зрадники у нас.
І вечір був, що заганяв додому.

Давно здались в полон своїм літам,
під трибунал пішли дитячі мрії.
Майструє син рогатку собі сам.
Могла б забрати. Та, чомусь, не смію.